20 лютого Україна вшанувала жертв найлютішої зими – героїв Небесної сотні. Ця зима змінила все. Тоді читали Шевченка крізь сльози талютий сніг і гаряче молилися, аби лихо оминуло. До тих трагічних подій пісня «Плине кача по Тисині» була лише тужливою народною піснею. А фатальна зима 2014-го перетворила її на тужливий плач України за своїми розстріляними дітьми.  «Мамо, я повернусь», - казали герої Небесної Сотні своїм найріднішим, коли ішли на Майдан. Проте куля снайпера вирішила інакше…

19 лютого учні Хотинської ЗОШ №5 долучилися до заходу «Небесна сотня. Історія нескорених», аби гідно вшанувати подвиг і пам'ять полеглих героїв.

Небесна сотня відійшла у вічність, але світлішало на душі від того, що попри соціально-економічну кризу, розчарування в політиці, в середовищі нашого народу завжди знайдуться люди, для яких слово «Україна» - це не просто географічне чи політичне поняття, це духовний ідеал, за який гинули сотні тисяч українців протягом нашої історії, і відстоюючи який загинули Герої Небесної Сотні. 

Вони не були героями. Вони були звичайними людьми. І в мить останню віддали нам найдорожче, що мали, — життя своє. За нас віддали. Аби ми жили. Долюбили за них, дітей їхніх ненароджених доколисали, пісень за них доспівали, - розпачливим зойком линуло зі сцени і торкалося кожної душі.

На екрані палали барикади, прикриваючи щитом пораненого, виривали його із лап смерті побратими. Зі сцени лунали правдиві слова про тих, хто не пожалів для нас найдорожчого – життя свого, щоб жили гідно бодай діти наші, щоб не було поміж нами ворожнечі і розбрату, щоб єднала нас не ненависть, а любов до своєї багатостраждальної землі. Саме такі люди і творять історію нашої держави. Не політики, які приходять і йдуть,  а прості люди, які в певний момент усвідомлюють  відповідальність за долю своєї нації,  майбутнього та жертвують собою в ім’я свободи та гідності.

Хвилиною мовчання, схиливши голови у скорботі, вшанували учні та педагоги світлу пам’ять тих, хто перелетів у вирій іншого світу так несподівано, що ми досі не повірили, що їх нема, хто знає про святість рідної землі, кого ми називаємо Ангелами, хоча ще вчора вони були звичайними людьми, тих, чиї мрії обірвала куля снайпера…

І линула  до неба тиха дитяча молитва за мир і спокій у нашій державі, щоб вгамувався розбрат і не проливалася кров. Щоб пам'ять всіх невинно убитих згуртувала нас, живих, дала нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі… 

Два роки минуло із часів страшних розстрілів на Майдані. Два роки гідність української нації рясно омивається кров'ю на території АТО. І такі заходи необхідні для того, аби ми, українці, не забули, що майдан - це не «йолка», це не пісні на сцені, не розмови біля вогнища. Майдан - це боротьба! Це кров наших патріотів! Це віддані життя найкращих українців! Пам’ятаймо всіх, хто загинув. Подякуймо тим, хто вижив. І берімось до роботи. Не любімо себе на Майдані – любімо Майдан в собі, адже Майдан – це не лише революційні події, це дух та ідеал свободи, волелюбності та гідності, які окроплені кров’ю  кращих синів та дочок нашої України. Будьмо гідними своїх істинних героїв, які сплатили і сплачують найвищу ціну за наше з Вами вільне існування та щасливе майбутнє! 

Слава Героям Небесної Сотні, слава Героям АТО! Слава Україні!