День 22 січня 1919 року увійшов в історію нашої країни,

як велике свято державного рівня – День Свободи та

Соборності. Цього року ця дата є особливо важливою,

оскільки ми відзначаємо 100-ту річницю від Дня злуки

українського народу. Протягом декількох століть наша

нація мріяла про об’єднання всіх українських земель,

про побудову єдиної, сильної та цілісної держави. І ось

одного січневого дня на Софіївській площі відбулася

подія, на яку чекали мільйони: було проголошено Акт

Злуки між УНР та ЗУНР, тобто всі землі було об’єднано

в єдину велику країну – Україну. Святкування цього дня –

це не лише важливе національне свято, а й гарний привід

для того, щоб згадати важливі події минулого, той важкий

шлях, який пройшли наші предки, виборюючи дорогоцінну

свободу, зробити правильні висновки та взяти щось цінне,

що може допомогти нам у сьогоденні. А що може бути кращим

наочним прикладом, як не історія рідного краю?
Я проживаю в місті Хотині, що на Буковині, і, як на мене,

саме Хотинщина є яскравим прикладом того, як місцеві

жителі, усупереч поневолювачам і завойовникам, змогли

пронести бажання жити в Україні крізь віки. Історія мого

міста розпочинається ще в далекому X столітті, і спершу

його населяли племена тиверців. Згодом київський князь

Володимир Великий приєднав Хотин до своєї держави, і

саме в цей час розпочалося будівництво легендарної

Хотинської фортеці. Згодом Київська Русь почала розпадатись,

і Хотинщина опиналася під владою Галицько-Волинського

князівства. Цей період характеризується тим, що місто

Хотин стало важливим опорним пунктом і осередком

торгівлі на Дністрі. Після розпаду Галицько-Волинського

князівства українські землі на багато століть втратили

єдність. Буковина, а разом з нею і Хотинщина, потрапила

до складу новоствореного молдавського князівства.
Відомо, що місцеве населення чинило опір загарбникам,

проте не маючи єдності, протистояти армії завойовників

було неможливо. Також слід зазначити те, що в Хотині

відбувався один із найбільших ярмарків усієї Європи, куди

приїжджали купці з усього світу. Тому й не дивно, що ці землі

увесь час були бажаними .Деякий період Хотинщина

перебувала під владою Османської імперії, яка прагнула

перетворити її в північний форпост оборони своєї держави.

Для мешканців це був досить сприятливий час, оскільки

турки зняли з них податки на календарний рік та фактично

звільнили від кріпацтва. Хоч повинності на користь

держави збереглися, кількість податків зменшилась удвічі.
Щодо правління австрійців, то вони не встигли нанести

помітного впливу на життя місцевого населення, хоча

й звели декілька важливих будівель: лікарню, броварню

та налагодили роботу митниці.
Унаслідок російсько-турецької війни 1806-1812 року

Хотинщина на довгих 100 років опиняється під владою

Російської імперії. Її політика була спрямована на те, щоб

знищити найменший турецький слід, а місцевих селян знову

було закріпачено.Але найважчим як морально, так і фізично,

періодом для мешканців Хотинщини була Румунська окупація,

яка принесла 22 роки тотального терору та знущань. Влада

пригноблювала місцеве населення, забороняла навіть

розмовляти українською мовою, проте всі їхні зусилля виявилися

марними, оскільки мешканці ніколи не зраджували своїм

переконанням та до кінця залишалися, перш за все,

українцями! І як винагорода за такий патріотизм, у

1940 році Хотинщина була приєднана до України,

яка на той час перебувала у складі СРСР.
Як підсумок, слід зазначити, що незважаючи на те,

що Хотинщиною керували молдовани, турки, австрійці,

росіяни та румуни, вона все одно залишилася самобутнім

краєм із власною історією, культурою, звичаями та

релігією. Я пишаюся тим, що народилася в Україні, що

можу впевнено сказати, що я – українка та хотинчанка.

Тому щиро закликаю всіх до єднання, особливо в цей час,

коли на території нашої держави відбуваються такі жахливі

події. Бо лише нація єдина у свої мріях, ідеях та прагненнях

матиме успіх та щасливе майбутнє, а яскравим підтвердженням

цього є саме нелегка історія Хотинщини.